З приводу стратегії

На  мою думку найефктивнішим засобом  тиску  на прокатчиків  можуть бути тільки  акції  прямої  дії. Причому із зщастосуванням якомогва більшої  кількості ЗМІ

Це  можуть бути:

а) банальні  пікети в  Києві  офісів  прокатчиків, в регіонах –  самих  кінотеатрів.

Відкрита  і  публічна  вимога   дублювати фільми українською в східних  містах матиме  дуже позитивний  ефект. Якщо ці акції  покажуть загальноукраїнські канали, то це буде  одним  з ударів  який  руйнуватиме міф  про те, що на  Сході  України впринципі  немає проукраїнськи налаштованих громадян. Звичайно русофіли  піднімуть виття, але  “вовка боятися –  в ліс  не  ходити”. На  закити супротивників потрібно відповідати, що ми лише відстоюємо своє  право  дивитися  фільми рідною мовою. Можна навіть скзати, що ми  в  житті  російськомовні, але прагнемо краще  володіит рідною  мовою тому вимагаємо  україномовних фільмів. Стратегія  наголошення на  захисті  свого природного  права  зробить нападки на нашу ідею  малопродуктивними.
Наглошую, що такі акції варто проводити лише на  Сході  і в Центрі  України, але а ж ніяк не  на  Заході, бо   в  цьому  випадку  наші  вороги подадуть нас, як агресифних націоналістів, які прагнуть заборонити російську  мову.

Якщо така  ідея  приймаєтья, то варто розробити графік по  якому  раз  в тиждень у одному  з міст міілонників ми проводитемемо пікет. Фіналом цього етапу  акції  може  бути масовий  пікет одного з офісів прокатчика – ворога  українського перекладу.

б) масові  дзвінки по телефону в  офіс  прокатчика і  листи на мило з вимогою  дублювати фільми українською.

В цьому  випадку ми створюватимемо психологічний тиск на  власника бізнесу, але не отримаємо  жодного суспільного резонансу. Можна після проведення  пікетуваня  зайнятися  двзінками.  З досвіду  знаю, що лист який приходить чи в  газету, чи на  ТБ читається начальством і  часто воно  прислухається до думки “з народу”.  В нашому випадку, звичайно,  цього одними  листами не  досягти, алепевий  тиск  і  психологічний дискомфорт  кінопрокатчикам ми створимо.

в) судові позови до кінопрокатчиків які вимагають грошової  компенсації за  порушення  мого конституційного права дивитися  фільм рідною мовою.  Цю акцію теж можнуть   висвітли ТБ, але для  її підготовки потрібно  залучити фахового ююриста, якому  буде не  шкода свого часу.

Роман Кульчинский

2500 підписів: за вітчизняного виробника проти спекулянтів. Дивись українське!

Число підписів під обіцянкою не ходити на прокатні іноземні фільми з російським перекладом, сягнуло ДВОХ з ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧ.

Прохання до всіх, хто не підписався, бо вагається з тих чи інших причин – приєднуйтеся до ініціативи “Обіцяю не ходити на іноземні фільми з російським перекладом”. Якщо влада не здатна захистити наші права адміністративно, давайте їх захищати економічно.

Дякуємо всім, хто уже підписався! Дуже просимо – залучайте до акції друзів і знайомих. Розішліть їм лист із проханням приєднатися і лінком на сайт ініціативи – http://www.pledgebank.com/kino-pereklad .

Прохання до всіх небайдужих. Підписуйтеся самі і розказуйте про ініціативу всім знайомим. Поширюйте інформацію далі.

Ми – не проти дублювання фільмів російською мовою. Ми – за дублювання фільмів українською. Тому ми пропонуємо ігнорувати прокат іноземних фільмів із російським перекладом і навпаки – ХОДИТИ НА ФІЛЬМИ З УКРАЇНСЬКИМ ПЕРЕКЛАДОМ (дублювання або субтитри).

Наша акція – в інтересах усіх українців. І україномовних, і російськомовних. Посудіть самі – кілька “бізнесменів” заробляють на тому, що ввозять в Україну вже готові, виготовлені в Росії фільмокопії.

Ці “бізнесмени”-дистриб”ютори ані озвучують фільми, ані перекладають їх (хай навіть на російську). Вони не роблять нічого, а просто перепродають вторинний культурний продукт. Спекулюють. Тому ми й не ходимо на продукцію, яка завезена цими “бізнесменами”.

Учасники ініціативи “Обіцяю не ходити на іноземні фільми з російським перекладом” розуміють, що артхаусне і фестивальне кіно, яке демонструється в кількості 1-2 фільмокопії, не є прибутковим. Наша ініціатива стосується переважно голівудської продукції, яка наразі посідає більше 90 відсотків прокату.

Ми усвідомлюємо, що 90 відостків голівудської продукції – це біда вітчизняного кіновиробника. Але стан українського кіновиробника спричинений не в останню чергу саме “бізнесменами”-дистриб”ютерами – через них у нас не розвиваються власні студії, актори-озвучувачі тощо.

Тож давайте покажемо спекулянтам нашу силу.

ХОДІТЬ ТІЛЬКИ НА УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД!

Підписатися під обіцянкою не підтримувати спекулянтів-дистриб”юторів можна тут – http://www.pledgebank.com/kino-pereklad

Прес-реліз ініціативи “Обіцяю не ходити на іноземні фільми з російським перекладом” – http://maidanua.org/static/mai/1164899518.html

До нас приєдналася відома адвокат Тетяна Монтян

Ініціативу „Я обіцяю не ходити на іноземні фільми з російським перекладом” підтримала відомий юрист Тетяна Монтян.

„Я пообіцяла не ходити на іноземні фільми з російським перекладом ще на старті акції, – повідомила Тетяна. – Мій нік – mentbuster – стоїть у списку підписантів і співпадає з моїм інтернет-щоденником”.

За словами Тетяни Монтян, вона продовжуватиме ходити на прокатне кіно, але тільки на український переклад. Те ж саме вона закликала робити і всіх своїх знайомих. Багато хто з них теж підтримав ініціативу „Я обіцяю не ходити на іноземні фільми з російським перекладом”.

„Люди нашого покоління вільно володіють і російською, і англійською, й іншими іноземними. Я родом із цілком російськомовної Керчі, а фільми мені зручніше дивитися в оригіналі, – коментує Тетяна. – Але це питання майбутнього наших дітей. Мої хлопці підростають і вже починають ставити незручні питання „Мамо, а чому, якщо ми живемо в Україні, нам показують фільми російською?”

Просимо всіх небайдужих самим підписуватися під обіцянкою – і залучати знайомих. Скоро нас уже буде 2.500!

БОЙКОТ СПЕКУЛЯНТАМ! ХОДІТЬ ТІЛЬКИ НА УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРКЛАД!

Прес-центр ініціативи “Обіцяю не ходити на фільми з російським перекладом”

Приєднатися до ініціативи можна тут – http://www.pledgebank.com/kino-pereklad

Про нашу ініціативу написав також „Корреспондент.Нет”

Более 2 тыс. человек обещают не посещать сеансы иностранных фильмов, дублированных на русских язык, присоединившись к гражданской инициативе по поддержке дублирования их на украинский.
Сбор подписей в поддержку акции начался 21 ноября и завершится, как планируется, 1 февраля 2007. На данный момент инициативу поддержали 2108 человек.

Среди тех, кто обещает не ходить в кино на фильмы с русским дубляжем: певица и депутат Верховной Рады Руслана Лыжичко (Наша Украина), депутаты Вячеслав Кириленко (Наша Украина) и Юрий Гнаткевич (Блок Юлии Тимошенко).

“Когда сумма убытков, нанесенных таким бойкотом, перевесит стоимость перевода каждого фильма, кинопрокатчики не только начнут переводить фильмы на наш язык, но и проведут массовую рекламную кампанию, чтобы вернуть себе зрителя”, – сказано на сайте инициативы.

Изначально активисты поставили цель собрать 1 тыс. подписей, однако количество подписавшихся увеличивается, и активисты рассчитывают на 10 тыс. подписей.

Ранее вице-премьер-министр, представитель Партии регионов Дмитрий Табачник заявил о том, что выступает против обязательного дублирования 100% иностранных фильмов представителями дистрибуции и проката, считая, что затраты на дублирование на украинский язык не будут окупаться.

А в октябре Апелляционный суд Киева отменил постановление Кабинета Министров об обязательном дублировании на украинский язык всех иностранных фильмов.

По материалам Українські новини

http://www.korrespondent.net/main/172603

Україномовні сеанси

Дмитро Чорній

Звичайно головна ціль наша не в тому, щоб на росмовні фільми писали, що вони росмовні, а в тому, щоб українська звучала. уявимо, що кінотеатри запровадять таку практику – кілька сеансів таких – кілька таких.

Що ми хочемо? щоб людина прийшла і вже сидячи в кріслі дізналася про те, якою мовою вона кіно дивитися буде, чи щоб вона сама це обирала завчасно і приходила/не приходила на той чи інший сеанс?

Якщо 1 варіант.

Людина хоче подивитися українською, але сеанс скажемо на 17.40, коли російською – на 20.30. вона приходить на 20.30, і тут їй кажуть, мовляв, російською фільм, людина вже з настроєм дивитися, подумає: “от блін, ну ладна, не йти ж вже додому.” кінопрокатчики скажуть: “ага! ось бачите – глядач цей не пішов на україномовний, тому що не хоче.” не тому що не хоче, а тому що не знав коли він. це мінус. тепер про плюс. всі, хто думає, що гінекологів будуть піхвознавцями тільки назвати і взагалі консервативні і з купою штампів в голові прийдуть на сеанс, побачать, що фільм українською, поварнякають 5 хвилин і потім заспокояться,  і наступного разу вже просто прийдуть і їм байдуже буде якою мовою.

Якщо варіант 2.

Плюс. ті, хто дійсно хтів би дивитися українською, можуть спланувати свій час і все ж таки прийти на сеанс, коли будуть знати, що він українською, бо спецально дзвонити дізнаватися будуть одиниці. також прогнозовано, що якщо на моменті якою мовою буде йти фільм акценту
робити не будуть в рекламі, то більшість й не помітить цього і навіть якщо будуть варнякати в залі, то перші 5 хвилин, а то й взгалі не будуть. мінус – це якщо кінотеатри виставлять це як насилля над ними і відповідно деякі глядачі сприймуть це і як насилля над ними, що викличе звичайно протестні почуття.

Чесно кажучи я не впевнений, який з варіантів кращий.

Багато залежить від деталей – а саме – як саме буде повідомлятися про мову, якщо буде. на даний момент схиляюся до того, щоб про це повідомлялося.

Пишіть аргументи.

Лист Юрія Шевчука

Вітаю Дмитре, радий чути від Вас.

Щодо кампанії на захист українського дублювання – це чудово, що самі глядачі намагаються мобілізуватися. Я вважаю, що принциповим є те, щоб це робили насамперед українці в
Україні, без діяспори. Бо часом складається враження, що діяспорі це потрібніше, ніж самим
українцям.

Здається теж, що українцям в Україні байдуже засилля російської преси і книжки на їхньому ринку і неможливість придбати українських видань у багатьох, як не у більшості міст. Може це перший крок до самоорганізації.

Треба більше розголосу про цю кампанію.

Можливо було б дієвим теж мирно і дуже чемно пікетувати кінотеатри, роздаючи заклики до підтримки україномовного дубляжу, але без всякого тиску на тих відвідувачів, які йдуть дивитися фільми російською мовою. Щоб навіть натяку на якесь насильство з боку пікетників.

Треба підреслювати, що ви за право українців дивитися фільми рідною мовою, а не за те щоб пзбавити русофонів такого ж права.

Український кіноклуб Колумбійського університету з ентузіязмом підтримує Вашу ініцятиву на захист україномовного дублювання чужих фільмів.

Хай Вам щастить і лишайтеся у контакті.

Щиро
Юрій

PS: Чи ви читали мій допис в Дзеркалі тижня?  Він за цією адресою:
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/625/55232/

Невибіркова моводемократія по-табачниківськи

Остап Кривдик, для УП, 10.11.2006, 18:40

http://pravda.com.ua/news/2006/11/10/50563.htm

Українська мова – економічно невигідна і культурно невиправдана, гальмує розвиток високого мистецтва і зазіхає на українську демократію.

Так вважає гуманітарний віце-прем’єр України Дмитро Табачник у своїй заяві, виголошеній 9 листопада 2006 року.

“Дублювання фільмів має бути виробничо і фінансово обґрунтованим. Якщо ми дублюємо іноземні фільми повністю, то ми на тих, хто організовує прокат, переносимо економічний тягар”.

Ви тільки уважніше вслухайтеся в цей перл: українська мова в незалежній українській державі – це економічний тягар!

Якщо далі розвивати цю тезу, то виявиться, що українська мова також займає невиправдано велику площу на етикетках товарів, на фантиках цукерок, на рекламних щитах.

Скільки зайвої поліграфічної фарби витрачається! А це все – зайві витрати, що падають на плечі виробників!

Он білоруси як мудро поступили – жодного слова білоруською на етикетках – і ніяких проблем. Справді, гідна наслідування мовна політика. Економить фарбу і площу – і не тільки на етикетках.

“Демократія одна для всіх і вона базується винятково на безумовному виконанні і повазі до судових рішень” – ще одна його цитата. Не беручи до уваги юридичну сторону рішення суду, банально співставимо мовну статистику і скасовану постанову.

Ах, який злочин – країна, в якій 67,5% населення вважає українську мову рідною, могла незаконно мати 70% процентів кінопростору цією мовою! Абсолютно незаконно! Скасувати! Демократія повинна восторжествувати!

Аякже, нехай круті виробники добровільно витрачають досить грубі гроші на дублювання українською.

Нехай їхні прибутки стануть меншими – нехай вони профінансують вашу убогу культуру за свої гроші! Добровільно!

Ну а якщо не схочуть – нічого не зробиш, ринок все-таки, демократія: хочеш – робиш, не хочеш – прикро, але головне – ринок, тобто гроші, а не якась там мова.

У цьому контексті згадується знаменита репліка французької королеви Марії Антуанетти. Коли їй провідомили про голод в Парижі, тому, що не вистачає хліба, вона відповіла: “Тоді нехай вони їдять булочки”.

Ринок української мови – об’єктивно менший за російськомовний, що автоматично означає, що копія, надрукована російською, потенційно матиме більше споживачів, а, отже, коштуватиме дешевше.

Українськомовний продукт є автоматично економічно удискримінованим – і “булочками” тут не наїшся.

“Наукові, проблемні, розшукові роботи філософського змісту, фільми, наприклад, Андрія Тарковського, Жана Люка Годара, Луїса Бонюеля, так звані, арт-хаузні, які мають 1-2 прокатні копії, ніхто дублювати не стане”, каже пан Табачник.

Доповнімо фразу: ніхто не буде дублювати УКРАЇНСЬКОЮ.

Отже, виходить, в Україні арт-хауз можливий… тільки російською. Ну, або мовою оригіналу, у більш рідкісних випадках.

Альтернативи не може бути: у іншому випадку грошей треба, а вони ж, варто нагадати, – головне.

В той же час, українські філологи – “безсреберницька” професія, представники якої змушені підзаробляти каторжною редакторською працею, вичитуючи і правлячи “перли” чужих “гросбухів”, ризиковано публікувати мізерні тиражі власних творів або банально перепрофільовуватися на продавців чи журналістів.

В період становлення української як справжньої державної мови вони б мали бути не менш популярними за юристів чи економістів!

Прикриваючись логікою “демократії”, а насправді лобіюючи інтереси кількох кінопосередників, Табачник продовжує мовоцид, зберігаючи український культурний простір в його гетто, не даючи йому можливостей створити масову україномовну культуру.

По суті, якщо це рішення залишиться в силі, то мовою майбутніх кумирів наших дітей, яких вони згадуватимуть в пісочницях, в школах, в університетах, буде не українська.

Людина, для якої українська мова в кінопросторі – тягар, не має морального права бути гуманітарним віце-прем’єром.

Дублювання польською – тягар для польських кіновиробників?

Дублювання французькою чи німецькою – тягар для французів і німців відповідно?

Ринковий шовініст Табачник – антиукраїнський політик, і у будь-якій європейській країні його відставка була б неминучою.

Керуючись “табачниківською” логікою ринкової економіки, “невидима рука ринку” повинна розставити все на свої місця.

Керуючись логікою демократії, ніхто не повинен приймати незаконні і неправові документи на захист української, що й довів Апеляційний суд Києва.

Керуючись логікою високого мистецтва, ніхто не має права позбавляти Україну мистецтва арт-хаузного кіно через якийсь там переклад.

Геть антиринкову українську мову, що розоряє українських бізнесменів! Так – доступу громадян до світової культури!

Так – демократії і правовій державі!

Так – захисту підприємництва!!!

Ні – українськомовному кіно?

Тоді скорше – ні Табачнику!


Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП

Відставка, в яку відправляє людей історія, – найстрашніша

“Нельзя вести культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая просто боится конкуренции во всем”.

“One should not carry out cultural politics only in the interests of a narrow layer of Ukrainian-speaking intelligentsia, who simply fear competition in all spheres.”

Чи пам’ятаєте Ви, хто відповідав за гуманітарні питання в команді Кагановича? Ми також не пам’ятаємо…

Відкритий лист

Д. В. Табачнику, віце-прем’єру з гуманітарних питань уряду України


Наш народ, охайний і здоровий від природи, не любив крайнощів. Чи ви чули в порядній селянській сім’ї, щоб насміхалися із синагоги чи костелу? Траплялися окремі особи, які звертали розмову на слизьке, але вони радше слугували повчальним застережливим прикладом. Люди мали звичай приховувати сором. Сьогодні щораз більше їх провалюються у стан цілковитої безсоромності. Зважитись на безсоромність стало навіть модно. Що ж, екології культури повезло ще менше, ніж екології довкілля: її не рятує жоден Ґрінпіс.

Радіоканал “Культура” веде цікаві інформативні бесіди, але якийсь пан М. вривається зі своїм антисемітським запитанням, всю культуру псує, і люди кажуть, що культура – з антисемітським душком. Часом цей душок програмується як начинка. Наприклад, в програмах МАУПу є обов’язкові дози. Часом із запахом арабської нафти, часом – із неприхованим тавром ФСБ. Безсоромність доходить до того, що навіть національну катастрофу – геноцид 1933 р. – використовують для звинувачення жидомасонів. Коли ж усе це перемішується з поганими приправами жовтої преси, то висновок стає загрозливо очевидним: культурна атмосфера в Україні забруднена і за своїм духом – антиукраїнська.

І є дуже погані симптоми: зараза перекидається на публічних осіб, які в кожному нормальному суспільстві є еталоном добропристойності. Совєтський режим був антиукраїнським, але чиновник надягав інтернаціональну маску, приховував свій сором і стримував свій душок. Нині загальне здичавіння доходить до патології, і те, що по ринку вештається українофоб чи юдофоб, нікого особливо не тривожить. Мовляв, є ж люди недобрі, є збочені, є просто хворі…

Ілюстрацією крайнього отруєння культурного довкілля є інтерв’ю, яке дав віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник скандальному журналістові О. Бузині, який, як відомо, зробив собі зі своїх слабкостей професію. Зокрема йдеться про програмове кредо високого чиновника від культури: “Нельзя вести культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая просто боится конкуренции во всем”.

Має рацію Віктор Андрійович: ми таки справді унікальна держава. Бо в будь-якій іншій державі після подібної фрази віце-прем’єра з гуманітарних питань піднявся б такий скандал, що чиновник змушений був би негайно подати у відставку (достатньо уявити собі, як свого часу сприйняли б ізраїльтяни слова свого міністра: “Не можна вести культурну політику лише в інтересах вузького прошарку інтелігенції, яка домагається відродження івриту”). У принципі, для відставки було б досить протесту академіка Івана Дзюби, який поставив віце-прем’єрові декілька запитань, на які той, схоже, не спроможний відповісти. Проте зневажливе мовчання Дмитра Табачника не знімає з порядку денного самої проблеми: особа, яка дозволяє собі висловлюватися таким чином, не має права обіймати будь-який пост в уряді України. Ми взяли б на своє громадянське сумління великий гріх, якби не заявили відкрито й публічно: ми вимагаємо від уряду України негайно відправити Дмитра Табачника у відставку.

Вимога ця не є настільки радикальна, як може видатися на перший погляд. Передбачити, що уряд України, швидше за все, проігнорує цю вимогу, насправді неважко. Так само неважко було передбачити далекого 1976 року, що уряд СРСР проігнорує вимоги членів Української гельсінської групи, ювілей якої Дмитро Табачник хоче сьогодні запізніло відзначити. Проте і тоді, і тепер суспільству важливо обкладати свої уряди системою тестів, на яких вони виявляють свою справжню сутність. Отож у випадку п. Табачника від уряду залежить, у який колір забарвиться наш простенький лакмусовий папірець.

Кілька думок ми хотіли б спрямувати й безпосередньо самому віце-прем’єру. Якщо для Вас, п. Табачник, прошарок україномовної інтелігенції завузький, то поверніть нам легіони тих, що упродовж 70 років повставали в обороні людини проти насильства і навальної русифікації, а тоді приносились в жертву ідолу до кожних чергових роковин “великого жовтня”. Якщо Ви, п. Табачник, хочете чесного змагання з українством, то не лукавте самі й відміряйте бігунам однакові дистанції. Адже людина Вашої освіченості не може не знати принципу “позитивної дискримінації” на користь переслідуваних, на якому тримається західна цивілізація прав людини. Якщо Ви, п. Табачник, хочете справедливості, то думайте над лікуванням душі, над звільненням українського народу від жахіть, викликаних голодоморами й ҐУЛАҐами, бо саме жах, а не вищість російської культури, штовхав зневажених Вами земляків до “мови великого Леніна”. Нерозуміння або ігнорування цих речей просто несумісні з перебуванням на державній посаді в Українській державі.

Ваше єврейське походження мало б зробити Вас зваженішим. Адже, висловлюючись згаданим чином, Ви зробили прекрасний дарунок юдофобам усіх мастей, які скористаються з нагоди поєднати Вашу погорду на адресу “вузького прошарку української інтелігенції” з Вашим етнічним походженням. Тому Ваша фраза має не лише антиукраїнське, а й антиєврейське звучання. Бо так було завжди: юдофобія одвіку отруювала долю українців, українофобія – завжди боляче вдаряла по євреях. Негативний посів отруює атмосферу для всіх.

Нинішній стан українства, без сумніву, тривожний, і то саме через брак доброї волі людей, що мали б ту волю втілювати. Саме Вам – віце-прем’єру з гуманітарних питань – було довірено не допускати гуманітарної катастрофи. Втім, найважливішою проблемою України є не поділ за мовами – шкода, що Ви не помічаєте, як у російськомовному середовищі визріває незнане Вам, але щораз відчутніше українське національне почуття! Справжнім цивілізаційним викликом для України є невміння розрізняти добро і зло, яке набуває воїстину апокаліптичних розмірів. Ілюстрацією цього служить все, з чим асоціюється Ваша особа: тексти промов, які Ви писали і пишете; дарунки, які даруєте власть імущим; накази, які віддаєте ОМОНові щодо учасників похоронної процесії; нехтування Інститутом національної пам’яті; врешті-решт обставини, за яких Ви повернулись на урядові орбіти. Але Вам, як історику, має бути добре відомо: відставка, в яку відправляє людей історія, найстрашніша. Чи пам’ятаєте Ви, хто відповідав за гуманітарні питання в команді Кагановича? Ми також не пам’ятаємо…
© Високий Замок – інтернет версія www.wz.lviv.ua

“Я обіцяю не ходити на сеанси іноземних фільмів з російським перекладом за умови, що 1.000 інших людей погодяться робити так само.”

1,602 people have signed up (602 over target)Country: Ukraine

Ініціатива виникла у з огляду на відмову кіно-дистрибюторів перекладати фільми українською мовою, що йдуть в українському кінопрокаті.

Субтитри самотужки

Субтитри – найдешевший варіант перекладу. У Естонії, де кількість кінотеатрів не дозволяє окупити повноцінний дубляж естонською, так роблять з давніх давен.

Як повідомляють наші люди™, культура субтитрування є також в Литві і навіть у Британії, де саме так перекладають іншомовні фільми (особливо фестивальні). А от мультики дублюють.

Важливо усвідомити – субтитрування має відбуватися з оригіналу. Тоді чіткіше відчуваєш емоції акторів і ритм фільму, не втрачається якість звуку. Лажа, яку нам пропонують на ТБ – російський дубляж з українським перекладом – не подобається ані україно–, ані російськомовним глядачам.

Субтитри – настільки дешевий варіант перекладу, що ми можемо робити його самотужки. До речі, субтитри не є об’єктом авторського права – відтак можна брати якісний DVD–оригінал й субтитрувати його.

Так робить наш колега – користувач LJ Андрійко, який серія за серією субтитрував культовий анімаційний фільм для дорослих „Південний Парк” ще тоді, коли цей серіал не йшов в українському перекладі на каналі MTV.

Якщо хтось вважає, що цей мультик занадто сучасний – ви можете субтитрувати будь-який фільм, який вважаєте за потрібне.

Щоб дізнатися нове або кооринуватися, пишіть у коменти.

Якщо не ми, то хто? 🙂