Богдан БАТРУХ: „Якість перекладу залежить від вкладених у цей переклад грошей”

Керівник однієї з найбільших в Україні демонстраторських мереж – „Кінопалац” – і генеральний директор дистриб’юторської компанії „B&H Film Distribution” Богдан БАТРУХ в інтерв’ю „Кіно-Перекладу”: про ринок кінопрокату і суми, які на ньому присутні, про ньюанси перекладу і дублювання, про те, як заробляють дистриб”ютори і яке майбутнє чекає вітчизняну кіноіндустрію.
– Який обсяг ринку кінопрокату в Україні?
У 2005 році обсяг ринку кінопрокату в Україні склав 36 мільйонів доларів. Зазвичай 50 відсотків надходжень від прокату залишається в кінотеатрах, а 50 відсотків іде дистрибютеру – власникові прав. З тих 50 відсотків дистриб’ютеру дістається хіба що 10-20 відсотків, а решта йде на дублювання, рекламу, маркетинг тощо.
Для дублювання треба не менше 15 тисяч доларів – і це тільки для того, щоб записати акторів, яку дублюють персонажів фільму. Потім ще треба зробити так званий „мікс” – звести всі записи. Загалом для повноцінного і якісного дубляжу – з гарним перекладачем, редакторами, студією, зірками-дубляторами, якісним зведенням-„міксом” – потрібно 30-50 тисяч доларів.
Перший етап – це переклад і запис усіх акторів. Це відбувається в Україні. Другий етап – це зведення всіх звукових доріжок на одному носії. В Україні немає таких студій – ми пишемося в Росії, Литві або Польщі. Наша компанія збирається побудувати таку студію, за всіма стандартами, за проектом британського звукоархитектора, з ліцензією „Долбі” тощо. Це інвестиції в 1,5 млн доларів, головне – щоб Мінкульт офіційно виділив нам приміщення.
– Чи достатньо в нас фахових перекладачів? Противники дублювання часто скаржаться, що український переклад не відповідає оригіналу тощо.
– Хоча традиції кінодублювання в Україні зараз на початковому етапі, але школа кіноперекладу розвинулася вже давно. Ми працюємо з Олексою Негребецьким (перекладач „Альфа” і „Тачок” – „Кіно-Переклад”), Віктором Морозовим (перекладач „Гаррі Поттера” – „Кіно-Переклад”) – і жодних проблем щодо якості перекладу не виникає.
Якість перекладу, про яку ви згадували, залежить від вкладених у цей переклад грошей. Якщо якась компанія перекладе фільм протягом 2 днів за 10 тисяч, то він буде неякісним. Їм зараз вигідно це робити, тому що вони абияк перекладають 20 відсотків фільмокопій (щоб виконати урядову квоту), розкидають ці фільмокопії по провінційним кінотеатрам, а основну ставку роблять на російське дублювання.
Звичайно, така халтура виглядає убого в порівнянні з російським дублюванням. Бо російські дистриб’ютори ніколи не вкладають в переклад фільму менше 25 тисяч доларів.
– Скільки грошей залишалося б в Україні, якби переклад робився у нас?
– Якщо не говорити про міксування – тільки про переклад і акторське дублювання – це буде 15-20 тисяч доларів за фільм. За рік в Україну привозять близько 120 фільмів – це виходить 2 мільйони доларів щороку. Ці гроші були б використані в інтересах української індустрії – перекладачів, акторів, інженерів…
Варто, щоправда, відзначити – наші студії звукозапису не завжди сприяють тому, щоб залучати ці гроші в Україну. Деякі компанії завищують ціни – до 30 тисяч доларів тільки за дублювання. Для порівняння – петербурзька „Нева” за дублювання і за міксування бере 25 тисяч доларів.
– Як ринок поділений географічно за величиною касових зборів?
– Київ дає від 50 до 65 відостків від усіх українських зборів, і що важливо – Київ позитивно ставиться до українського дублювання. Ми дивилися на статистику за останнім 5-7 років, порівнювали найрізноманітніші фільми, з різним дублюванням – київська кіноаудиторія з задоволенням ходить на наш переклад.
На другому місці – Одеса, в якій вже давно склалася культура відвідування кінотеатрів – близько 15-20 відсотків. На третьому місці – Дніпропетровськ – близько 10 відсотків. Потім Харків – близько 7 відсотків, потім – Донецьк – 5 відсотків, і Львів – 4-5 відсотків.
– Податкова політика в галузі кінематографії для України і Росії є різною?
– Під час перетину фільмокопіями кордону ми не платимо за них мито, тому що вони надаються нам у тимчасове користування. Але ми платимо ПДВ за касовий збір, наполовину з кінотеатрами. В Росії ж цей ПДВ не платиться, бо в них кінематограф має пільги.
– Хто приймає рішення про те, якою мовою дублювати фільм?
– Рішення про те, дублювати чи ні, приймає виключно дистриб’ютор. Іноді прокатник навіть може відмовитися брати фільм українською – у нас так було з Михайлом Соколовим (президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні, депутат Дніпропетровської міськради від „Блоку Тимошенко”, автор позову від Дніпропетровського товариства сліпих на постанову Кабміну про дублювання українською – „Кіно-Переклад”). Але, скажімо, „Роги та копита” він узяв.
– Як поділено ринок кінопрокату щодо походження фільмів?
– 85-90 відсотків – голлівудська продукція. Близько 5-6 відсотків – французькі фільми. Російське кіно – 4-5 відсотків. Ще 2-3 відсотки – інші виробники, в тому числі й українські.
– Розкажіть про ринок кінопрокату. З кого все починається?
– Починається все з мейджорів. Мейджори – це великі компанії, переважно американські, які виробляють 60-80 відсотків кінопродукції в усьому світі. Їх усього шість – Paramount Universal, Sony, Buena Vista, Disney, Time/Warner і 20th Century Fox. Кожна з них купує права також інших компаній, має власну прокатну компаныю, власних дистриб’юторів тощо.
Інші виробники – так звані незалежні, на кшталат німецької „Еуропа”, англійської „Мувін Тайтлс” чи французької „Пате” – суто виробляють продукцію.
Кожен мейджор має дистрибюторську компанію, яка володіє правами на показ фільмів даного мейджора в Україні.
– Дистрибютор – це свого роду посередник між мейджором і прокатником?
– Можна сказати і так. Дистрибютор заробляє на відсотках від частини касового збору, яка залишилася в нього після всіх видатків.
Дистриб’ютор, який працює напряму з мейджором, не купує фільмів, він дістає їх в кредит. Він домовляються зі своїм мейджором про те, скільки копій зробити і скільки за них заплатити. Дистрибютор платить за рекламу, за дублювання, домовляється з прокатниками – і з зароблених коштів відсилає обумовлену суму мейджору, а решту кладе собі в кишеню. Це – його заробіток. І його ризик – інвестувати 40-50 тисяч доларів у дублювання чи ні.
– Дистрибютор платить також за друк майстеркопії і фільмокопій?
– Це все робить мейджор – щоб уникнути піратського витоку. Вони присилають для дублювання зумисне зіпсовану копію, щоб актор, який озвучує, відчував свого персонажа. А потім забирають зміксоване дублювання і друкують фільмокопії.
– Тобто дистрибютор не платить за друк копій? Розкажіть, будь-ласка, як приблизно рухаються гроші дистрибюторів.
– Згрубша схема виглядає так. Отже, у мейджора є фільм – потенційний блокбастер з зірками. Дублювання коштує 50 тисяч доларів, рекламна компанія – 200 тисяч доларів. Робимо дублювання, відсилаємо до мейджора, той друкує копії, рекламна компанія стартує, ми домовляємося з кінотеатрами, укладаємо угоди, узгоджуємо розклади, копії приходять в Україну – починається прокат.
Кінотеатри нас інформують про касові збори – ми інформуємо мейджора. Щомісяця, незалежно від касових зборів, ми маємо повертати мейджору кредит. Припустімо, наш блокбастер зібрав в українському прокаті 1 мільйон доларів – це середня сума для гарного фільму. Половину ми віддаємо прокатникам – нам залишається 500 тисяч. З цієї суми ми платимо ПДВ, інші податки – залишається 400 тисяч.
Віднімаємо видатки на дублювання і рекламну кампанію – 250 тисяч. Залишається 150 тисяч. З них ми беремо собі 7-10 відсотків – це стандартна ставка дистрибютора. А решту 135 тисяч ми відсилаємо до мейджора як роялті (авторська винагорода – „Кіно-Переклад”) для виробника.
– А чому тоді Тетяна Смирнова каже, що українське дублювання буде невигідно дистрибюторам?
– Кого представляє Тетяна Смирнова?
– Асоціацію сприяння розвитку кінематографу в Україні…
– А я представляю саме дистрибютора, про якого вона нібито так турбується. Логічно припустити, що вона захищає інтереси інших дистриб’юторів, які працюють на ринку інакше.
– Як?
– Припустімо, є компанії, які не можуть купити права прямо у мейджора – не мають обігових коштів. Вони працюють не напряму з дистриб’ютором, а через російські компанії, які працюють напряму. Російський дистрибютор купує права у мейджора для Росії і для України. І якщо він замовляє у мейджора 300 фільмокопій для російських кінозалів, то що йому заважає додатково замовити ще 50 таких же дубльованих російською фільмокопій для України?
А буває ще така схема – вони крутять фільм тиждень у Росії, а потім ЦІ Ж САМІ фільмокопії привозять в Україну. А мейджору що? Йому все одно. Скажуть дублювати – буде дублювати, адже він для багатьох країн світу дублює. Мейджор – законослухняний. А якщо законодавство не вимагає дублювати мовою держави, в яку продається фільм – для мейджора теж непогано.
Україна – унікальна держава в цьому плані. Вся продукція, яка завозиться в Україну, має бути адаптована до ринку і містити інформацію про неї українською. І тільки кіно чомусь випадає. Дистриб’ютори-посередники користуються лазівкою в Законі про кінематографію, де стаття 14 „Порядок розповсюдження і демоснтрування фільмів” вимагає – іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані, озвучені або субтитровані державною мовою АБО мовами національних меншин.
Стаття 6 „Мова у галузі кінематографії” цього ж Закону виразно говорить, що застосування мов у галузі кінематографії здійснюється відповідно до статті 10 Конституції України. Стаття 10 передбачає, що державною мовою в Україні є українська. Норма Конституції – важливіша від норми закону.
– Можливо, оте „АБО” в статті 14 з”явилося невипадково?
– Можливо. Варто чітко усвідомити – без україномовного дублювання не буде самої української кіноіндустрії. По-перше, оті 2 мільйони доларів, які зараз осідають у Росії, підуть на розвиток кінематографічної бази. І до того ж податки з них залишаться в бюджеті України, а не іншої держави.
По-друге, україномовне дублювання підготує глядача до вітчизняних фільмів. Якщо щороку 120 найкращих іноземних фільмів виходить у російському перекладі, то україномовний фільм, зроблений в Україні, буде підсвідомо відторгатися глядачем, випадати з загального контексту. Глядач оцінюватиме не художні якості стрічки, а незвичну мову. А якщо іноземні фільми дублюватимуться українською, то й своє кіно сприйматиметься абсолютно нормально і природньо.

Розмовляв Іван ПОМІДОРОВ („Кіно–Переклад”)