„Примарний вершник”: рецензія

Фільм „Примарний Вершник” є дуже гарною екранною постановкою одноіменного коміксу. Іншими словами, який комікс – такий і фільм. Ще іншими словами – а що ви чекали від фільму, знятого поза сезоном та ще й за коміксом з другої десятки рейтингів? Для порівняння: з вражаючою, цільною сіро-чорною естетикою „Міста гріха” наш фільм навіть поруч не валявся (на одній кінополиці).

Сюжет

Супер-каскадер Джонні Блейз (Ніколас Кейдж), людина з важким дитинством, кинутою нареченою і проданою дияволу душею, замість того щоб стати слухняним знаряддям останнього, стає „зброєю божою”, і нищить тих, хто ще гірше Мефистофеля. Ще раз підтверджена відома максима: світ це не боротьба добра із злом, а боротьба зла з іще гіршим злом.

Під час такої боротьби в нашому фільмі, лише тільки прямих майнових збитків завдано на декілька десятків млн. доларів, в першу чергу від гасання на пекельному байку. Далі розказувати не буду, тому що це вже і так весь сюжет.

Сценарій і постановка

Весь ряд читається з першого кадру. Навіть першоджерело (сам комікс), річ вторинна: що тоді вже казати про копію з копії з копії, яку крутять на кіноапараті?

Акторська гра

Вражаючі декольте та сіднички Еви Мендес, напрочуд адекватної в ролі репортера-невдахи, та Ніколас Кейдж, що інколи схожий на Челентано, а інколи на Елвіса – майже виправдовують перегляд цього фільму. Але не в кінотеатрах, а в домашніх умовах і безкоштовно 🙂

Кейдж це актор- монстр, видно як він змагається з собою і все таки жодного разу не пропускає на обличчя вираз „якого біса я роблю в цьому фільмі?”. Захмарний патос у його грі майже робить неймовірне – часом все таки здається, що це не просто фантастично жахливий фільм, а щось типу стьобу з елементами гумору для імбецилів (цукерочки в бокалах для мартіні, хех?). Дурнуватий Мефістофель (Петер Фонда), невдалий та смішний мікс з Іствуда та Ніколсона, доповнює картину.

Спецефекти:

дещо примітивні, але без них сам жанр таких фільмів, де на кіноекран переносяться комікси, втратив би будь який сенс. Найкращий з спецефектів – око у злого духа води, яке витікає із очниці, після чого той його недбало струшує на одяг. До речі, постановнику цих самих спецефектів потрібно бити по руках за зловживання „рентгенівським знімком щелеп”, коли добрих півдесятки разів через плоть живих, мертвих або позбавлених душ істот просвічують зуби. При цьому, видно що тільки у персонажа Кейджа є добра страховка, а всі інші останній раз у стоматолога були ну дуже давно. Окрема величезна подяка за невелику кількість сцен із двобоями.

Оцінка кіно

2 з 5.

Переклад

шикарний повноцінний український дубляж, трохи навіть недоречний для такого видива. 4,5 з 5

Рекомендації

Купа задоволення, якщо не ставитись до цього шедевру серйозно. В деяких місцях від глупости того, що на екрані, розбирає дурний сміх. Напевне що фільм можна чудово переглядати, наприклад, якщо поруч сидить цікава дівчина. Проте, скоріш за все непоганий ефект також буде від двох стаканів (півлітрових) пива, або інших модифікаторів свідомості.

Доречно

Інша рецензія на фільм „Примарний Вершник”.