Коментарі до статті „Язик до Києва веде — у дубляжній війні ”


— Невже ви згодні з наївною думкою, буцімто люди перестануть ходити в кіно тільки тому, що буде український дубляж — хай навіть не завжди якісний?

— У цієї медалі – два боки. Один — спекулятивний, другий — площина реальних проблем. Її й торкнуся.

Перше. Якщо, наприклад, субтитрувати всі фільмокопії з оригінальним дубляжем, то за жодних обставин на території України зробити це сьогодні неможливо. Щотижня у прокат виходить до 150 копій. Вітчизняні потужності дозволяють зробити субтитри не більше ніж на 20 примірниках.

Хто хоче зробити – той робить, а хто не хоче – шукає причини.

Друге. Якщо всі фільми в один день, а саме так і стоїть тепер питання, розпочати дублювати українською мовою, то виникне цілий набір проблем.

Для менш популярних фільмів можна обійтися озвучуванням замість дубляжу, а це дешевше і акторів треба менше, і тембри голосів можна не підбирати.

Для здійснення самого дубляжу абсолютно всіх фільмів, а їх у прокат виходить у середньому до трьох на тиждень, необхідно задіяти щотижня до 50 різних акторів, а на місяць — до двохсот осіб. Якщо сьогодні і є така кількість професійних акторів, то питання, чи знайдуть вони на це час: адже багато хто задіяний у театрі, на ТБ, радіо. Підкреслюю, не всі професійні й талановиті можуть дублювати художній фільм. Звук у кінотеатрі — це не звук на телеекрані. Сучасне кінотеатральне звукове устаткування передає дрібні нюанси інтонації та тембру голосу, з якими пов’язана така проблема, як неконгруєнтна ідентичність. Уявіть собі, щоб людина з голосом Висоцького дублювала Леонардо ді Капріо. Це нонсенс. А тим часом наразі саме це й відбувається, бо дефіцит голосів із тембрами різного рельєфу – незаперечний. Прокатники свідомо халтурять, відверто нехтуючи інтересами глядачів, зате виконують закон. Держава могла б якісь спецкурси профінансувати, щоб вирішити цю проблему.

Ті прокатники, які возять в Україну дубльовані російською фільми нехтують інтересами глядачів ще більше за тих, хто халтурить. А крім того ми знаємо, що халтурять не всі.

Готове дублювання ніде зводити. Фінальна фонограма, де всі голоси накладаються один на одного і змішуються з інтершумом, в Україні також поки що не може бути зроблена. Кажуть, найближчим часом з’явиться якась студія. Але ж виконувати вимагають уже.

Якщо не дублювати фільми українською, то в Україні ніколи не буде долбі-студій, бо на їхні послуги не буде попиту. А буде попит – з’являться і студії і лінії для друку фільмокопій.

Статтю „Дзеркала тижня” коментував активіст кіно–перекладу АК.